Роман Балаян: “Я не вважаю, що кіно – це моя професія”

Один з найвідоміших українських режисерів Роман Балаян провів майстер-клас для глядачів 11-го Одеського міжнародного кінофестивалю. Зустріч з кінорежисером відбулась 27 жовтня в онлайн-форматі

Роман Балаян починав як режисер у 1970 році на Київській кіностудії. Його режисерський дебют відбувся у 1973 році. Другий фільм Романа Балаяна “Бірюк” отримав номінацію на “Золотого ведмедя” Берлінале у 1977 році. А художній фільм “Польоти уві сні та наяву” 1987 року став одним з найкасовіших хітів радянського кіно. Новий фільм Романа Балаяна “Ми є Ми поруч” потрапив до Міжнародного конкурсу Варшавського кінофестивалю, де і відбудеться його світова прем’єра.

Я завжди мріяв чорно-біле кіно знімати. Наприклад, моя дипломна робота була такою не через те, що кольорову плівку не давали. Я вважаю, що кольорова плівка змушує все робити подібним до життя. Тоді як чорно-біла – це як завіса в театрі: там актори, а ти, глядач, тут. Так зберігається певна таємниця, дистанція. Ну є звичайно картини Параджанова, Грінвея, але це окремі такі випадки. Думаю, найкращі фільми Бергмана були чорно-білі”.

Щодо останнього фільму, “Ми є. Ми поруч”, це була моя мрія зняти кадри Києва. Єдине, що ми знімали в основному лише на Подолі, тому що через масивні машини й решти сучасної техніки неможливо знімати в центрі. Я планував на Городецького якусь сцену придумати, на Лютеранській, ну я знаю, де. Тим не менш, Поділ я дуже люблю. Хоча там кольори майже всіх будинків вицвіли, в нас у фільмі вони виглядають добре, бо всі чорно-білі”.

Я проти виставки, присвяченої “Польотам уві сні та на яву”. А навіщо? Я ж ще не помер. У кожного відомого режисера є певна кількість тих, хто заздрить його популярності. Ми йдемо вулицею й якісь люди вітаються, впізнають, а насправді не бачили моїх фільмів, просто я в телевізорі з’являвся. А той, хто зі мною поруч іде, непоганий режисер, але його не знають”.

Фільм “Польоти уві сні та на яву – це мій громадянський подвиг, в якому я висловився за себе, своє покоління, де ми живемо, куди ми потрапили. А “Талісман” усе-таки як кіно – цікавий. “Талісман”, “Бірюк”, “Перше кохання”, “Поцілунок – це кіно. Усе інше – фільми. Вони більше подобаються глядачам, ніж мені. Це не в поганому сенсі, це просто різні речі. Є кіно, є фільми, а ще є погані фільм – “Райські птахи”, “Два місяці, три сонця”. Це просто не я, це те, що я можу. Тобто це я, але не той, який мені подобається”.

Я не вважаю, що кіно – це моя професія. Мені в кіно не подобається очікування техніки, погоди, чогось ще. Я з тих, хто вже, на жаль, випереджає час, свідомість. Я вже зняв. Знаєте, чим відрізняється Гамлет від Отелло? Гамлет – це людина, в якої свідомість випереджає емоції, тому в нього немає вчинків. А Отелло навпаки, він спочатку душить, а потім такий… Так от, у мене свідомість випереджає, я вже зняв цей фільм. Будь-який режисер, навіть бездарний, уже бачить свій фільм. А ще виявляється це потрібно з групою в 60 людей зробити”.

Якщо актор більш розумний, ти маєш у цю ж секунду довести, що ти набагато талановіший, або навпаки. Не дай бог на майданчику, якщо актор, художник або оператор побачать, що режисер сумнівається – все, він пропав. Це вже буде не його фільм, не його перемоги, не його поразки. Це питання харизми”.

Цьогоріч Роман Балаян став лауреатом почесного “Золотого Дюка” 11-го ОМКФ за вклад в кіномистецтво.

Related