Дискусія про ґендерну рівність"Жінки на екрані та за його межами"

16-го липня відбулася дискусія про ґендерну рівність "Жінки на екрані та за його межами" в межах співпраці ОМКФ з HeForShe – глобального руху солідарності в підтримку ґендерної рівності від UN Women (ООН Жінки)

В обговоренні взяли участь іранська режисерка та членкиня журі Національної конкурсної програми Манія Акбарі, генеральний директор кінокомпанії “Артхаус Трафік” та кінокритик Денис Іванов, голова Правління Української кіноакадемії Володимир Войтенко. Модерувала дискусію Ярослава Кравченко – телеведуча, засновниця “Дикого Театру” та адвокатка руху HeForShe в Україні.

“Після появи руху “MeToo” у світі та, в тому числі, кампанії “Я не боюся сказати” в Україні, питання ґендеру все частіше піднімається в суспільстві. Я хотіла би запитати, чи помічаєте ви якісь зміни щодо цього в межах своєї діяльності і, якщо так, то які?”,Ярослава Кравченко, модераторка.

“Зараз світ переживає певну революцію в ставленні до жінок, їхньої ролі, їхніх прав. Це також стосується й кіно: переосмислюється роль жінки, як акторки та режисерки. Великі фестивалі вже зрозуміли, що треба звертати увагу на режисерок, ведуться дискусії на тему існування жіночої та чоловічої режисури тощо. Наприклад, режисерка фільму “Портрет жінки у вогні” Селін Сьямма отримала приз за найкращий сценарій на Каннському міжнародному кінофестивалі цього року. Після чого переважно в Східній Європі почали казати, що це якась квота для жінок. Так чи інакше, такі дискусії свідчать про актуальність проблеми. Усе змінюється в кращу сторону. Для мене це не про протистояння чоловіків і жінок, а про права людини”, – прокоментував Денис Іванов.

“Існує таке вічне питання: “З чого починається кіно?”. Очевидно, кіно починається з глядача. І, як показують дослідження, серед глядачів більше саме жінок. Також, подивіться, Денис Іванов раніше керував Одеським міжнародним кінофестивалем, тепер його змінила на посаді жінка. Це теж певний показник розвитку цієї проблеми”, – зазначив Володимир Войтенко.

“Я родом з Ірану. У нас трохи інша ситуація зі ставленням до феміністів, гомосексуалів, лесбійок. Зараз я бачу зміни у свідомості нашої молоді, які складно було уявити до появи інтернету. Уряд, звичайно, все ще хоче всіх контролювати, але з новим поколінням у них нічого не вийде. Ми маємо доступ до історії, чого не мали раніше. Знання – це важливо. Знання змінює думки людей. Молодь змінюються і змінює мову кіно”,Манія Акбарі.

“Щодо теми нашої дискусії “Жінка на екрані та за його межами”. Коли ми робимо “Чілдрен кінофест” – великий фестиваль для дітей і підлітків, ми звертаємо увагу на те, як у фільмах репрезентуються жінки. Ми побачили, наскільки там багато ґендерних стереотипів: як повинні поводити себе хороші хлопчики й хороші дівчатка. За статистикою в 70-80% популярних дитячих мультфільмів і фільмів – головним героєм є сильний, хоробрий чоловік, тоді як жінка має другорядну роль і зображується гарною та ніжною. Тож, це все починається з дитинства і продовжується в дорослому житті. При формуванні програми на фестиваль ми стежимо, щоб кількість фільмів із головним героєм чоловічої і жіночої статей була однаковою”,Денис Іванов.

“Попри певні зрушення в цій проблемі, світова статистика говорить, що з 5-ти фільмів лише 1 знімає жінка. Що ви можете сказати про роль жінок у кінематографії?”,Ярослава Кравченко.

“У цьому, на жаль, немає нічого дивного, але ситуація змінюється. І це простежується в українському кінематографі. Я, наприклад, спілкуюся з Марисею Нікітюк, яка зняла фільм «Коли падають дерева» і зараз працює над новим. Я не дивуюся гарним фільмам жінок. Якщо це сильна особистість, то ґендерні межі стираються”, Володимир Войтенко.

“Головні герої моїх картин – це жінки, адже сьогодні ми жертви історії. Я весь час читаю книжки, написані жінками, дивлюся кіно, зняте жінками. Вибачте, чоловіки, такий час зараз, жінкам потрібна підтримка”, Манія Акбарі.

“Ми ось зараз сидимо, дискутуємо. А я дивлюся в залу і намагаюся порахувати, скільки тут чоловіків? Разом зі мною, Денисом і операторами ту і 10-ти немає”, Володимир Войтенко.

“Це дуже погано. Чоловікам не цікаво слухати про жінок і це проблема. Ще проблемою є те, що більшість історій про жінок висвітлені з чоловічого погляду. Ми спостерігаємо продовження чоловічої традиції кіно. Вони продовжують розвивати свій погляд, адже чоловіки теж є частиною суспільства, частиною культури. У той час, як деякі жінки-режисерки постійно зображують своїх героїнь як віктимізованих. І це теж небезпечна тенденція, я вважаю”,Манія Акбарі.

“Поговорімо про “скляну стелю” для жінок у кінематографії. Деякі світові фестивалі обговорюють можливі квоти для режисерок. Як ви думаєте, чи спрацювало б ґендерне квотування в Україні?”, – Ярослава Кравченко.

“Я не дуже великий фанат квотування. Як на мене, ми будемо оцінювати не таланти та їх роботи, а робити акцент на статі людини. Мені здається, це може зіграти злий жарт із якістю кінематографу. Попри це, хочеться, аби ґендерної рівності дотримувалися в експертних комісіях, які займаються відбором фільмів. Тоді у картин, знятих жінками, з’явиться більше можливостей, адже працює емпатія. Наразі, думаю, що в українських жінок-режисерок трохи складніша ситуація, ніж у чоловіків-режисерів. Але все ж таки вона краща, ніж в їхніх коліжанок з інших країн”, Денис Іванов.